Дивне кохання МІКНУстів

Мене образили. Ну хоча, якщо подумати, ніхто не ображав – я сам на все погодився, але зараз передумав – і образився. Власне, до виходу «Дивного кохання» (аматорський фільм-альманах від МІКНУ, на який я так здалеку почав писати рецензію), у свій час, попросили написати відгук. Що дивно, адже я й сам брав участь у створенні фільму. Я, звісно, написав, але з півсторінкового відгуку використали лише одне речення: «Зважаючи на всю пошлість цього свята (малось на увазі День святого Валентина), дивитися «Дивне кохання» - це найпристойніше, що можна зробити у цей день» - Денис Кант». Я й зараз продовжую думати, що дане свято – пошле і недоречне, але рецензію тепер би хотів спрямувати саме на альманах. Адже він адекватно сприймається і без валентинівського контексту. Власне, маємо 11 епізодів, один з яких – квадрологія. Починається все з титрів на фоні кроликів, що на диво миловидно знято панянкою Богдановою. Віддалено це нагадує титри до раннього шедевра Вуді Аллена «Все, що ви хотіли знати про секс, але боялися запитати». Але музика Агати Крісті налаштовує не на вудіалленівський іронічний настрій, а на певний парадокс, конфлікт. Можливо, кіно парадоксу. «Ах, дамы й господа, позвольте нам начать и пьесу рассказать про смерть и про любовь…» Далі музика змінюється контекстуально під кожну з новел. Підібрано все і змонтовано Микитою Шилом, що у свій час здобув відзнаку за оригінальний саундтрек до іншого творіння МІКНУстів «23 анімаційні екзерсиси». Цього разу вирішили не напружуватися і нарізати саундтрек з авторської музики відомих виконавців. З одного боку – рішення далеко не найкраще, але зважаючи на те, якими доречними здаються деякі пісні до відеоряду – можна подарувати своє прощення. Одразу хотілося б сказати про свій вклад в альманах. Це два епізоди «Техносекс» та «Money Love», що, як потім виявилося, найбільш шокуючі у всій збірці. Принаймні, всі відгуки, що я їх чув, починалися саме з «Техносексу», мовляв, перегнули, здивували, шокували. Думаю мені є чим пишатися. А «Money Love» ремейк короткометражки Марти Коць, яка була знята задовго до рішення робити даний альманах, але мала деякі технічні проблеми, тож я й викликався її переробити. Звісно, як і будь-який ремейк, це вам будь-який критик скаже, нова версія вийшла гіршою за оригінал. Але альманахові придала пікантності, адже це єдиний сюжет, де в кадрі присутній хоча б натяк на пошліть та фалічність. Всі інші епізоди, як на мене, доволі цнотливі. Але і в тому нема нічого поганого – таке собі бунтарство, яке може вибити з колії, але при тому саме тримається в межах. Наприклад, в одному з епізодів «Страх кастрації», що його теж зняла пані Марта Коць – найпошліші речі символізуються в ножиці та клубок ниток в кадрі. Що дає шанс глядачу нічого не зрозуміти – і дивитися собі спокійно далі. Та якщо проникнути ся в зображення неможливо залишитися спокійним. Згадується американська «Тверда цукерочка», що у фільмі одна з найбільш шокуючи сцен позбавлення чоловіка органів, що відповідають за продовження роду. «Страх кастрації» - такий собі фільм-схема, що є основою десятків подібних фільмів, але при тому є найбільшою його концентрацією, від чого набуває неперевершеної атмосфери і довершеності, що не має нічого зайвого, нічого що б дратувало. Така собі дрібна досконалість, досконалість схематична. Всі інші роботи Євгенії Шидловської та Дмитра Бондарчука. Декілька спільних та декілька – по окремості. Відтак, Бондарчук двічі повернувся до традиційної для себе пластилінової анімації, що здобула йому певної слави в певних колах ще стрічкою «23 анімаційні екзерсиси», яка була зафільмована декілька років тому. Проблема у тому, що новіші роботи залишаються на тому ж далеко не найкращому технічному рівні покадрової анімації, що була і в попередній роботі. З іншого боку, це зрозуміло, адже надалі Бондарчук намагався працювати в ігровому кіні. Та в арсеналі з’явилася нова фішка – предметна анімація. Певно, засвоєна автором ще від захоплення стрічками геніального чеха Яна Шванкмайєра. В кадрі традиційні предмети (книжки, чашки) починають рухатися, набувають характеру, оживають. В такій формі ми отримали доволі цікаву «Книгофілію». Епізод, певно, найбільш насичений сюжетом та героями. Власне, в героях і є основна привабливість фільму. Книги оживають, мадам Боварі дефілює кімнатою. До неї поривається Тарзан, але його кличуть тваринницькі інстинкти і він віддає перевозу «Зоології». «Чоловік, який біжить» своєю спритністю долає Айвенго, а сам стає жертвою Спартака, який у свою чергу вступає у нерівний бій з трилогією «Богдан Хмельницький». Боварі всім крутить мізки, але врешті-решт знаходить своє кохання, чоловіка, який на думку автора найбільш підходить героїні Флобера та даної стрічки. Через свою гіпертекстовість та насиченість ілюзіями короткометражка здається доволі змістовною та сюжетною. Адже образність та посилання роблять історію емоційною та, безумно, іронічною. З цієї ж серії квадрологія «Гарячий шоколад», що вона є безсумнівним стьобом над недавнішньою рекламою відповідного напою, що ми всі мали змогу бачити. Чашки знайомляться, займаються сексом, сваряться, їдять один одного, танцюють. Власне, остання, четверта, частина «Вечорниці» є надзвичайно забавною в своїй етнічності, яка вибудувана за допомогою музики ДахиБрахи та візерунчастості чашок. Роботи ж Євгенії Шидловської «Hot fish» та «Slow love» теж вирізняються своєю емоційністю, і можна відчути прикладену жіночу руку до створення фільмів. Окрім того «Hot fish» є певним посиланням до попередньої роботи режисерки. То прекрасна відеопоезія, що в кадрі переважну більшість часу живі риби в акваріумах. Так і в цих двох роботах – серед сюжетного дійства (де герої – надзвичайно гарні в’язані рибки, або людські руки, що символізують равликів) включаються кадри з живити тваринами (з рибами та равликами, відповідно), що робить метражки приємними на око та додають живості, справжності. Як кажуть в кіновузах: «Тварини та діти в кадрі завжди виглядають добре». Щодо «Slow love» правда в мене дещо особисте ставлення, адже у фільмі відчувається певна пародійність над кіносеріалом «Чортівня», мого авторства. І вже зараз можу сказати, що почав знімати нову метражу, де збираюся зобразити справжній еротизм героїв, що в кадрі їх роль виконують руки. І закінчується «Дивне кохання» прекрасним «Сніговим лезбі шоу», яке апогеєм має атомний вибух. А супроводжується все музикою з іншого геніального фільму, що теж закінчується вибухами – «Доктор Стренжлав» Стенлі Кубрика (до речі, спорідненість в назвах фільмів теж є). В пісні є обіцянка – «ще якось побачитись», тож можна чекати нових творінь МІКНУстів.